Ця сторінка — машинний переклад англійського оригіналу.
Подорож із гідом
Життя зорі
Від газової хмари до пульсара: одна справжня зоря для кожного віку, а потім — назад до Землі.
Де народжуються зорі
Це Велика туманність Оріона, величезна хмара газу й пилу на відстані понад тисячу світлових років. Гравітація стягує докупи її найщільніші згустки. Коли в центрі згустка стає досить гаряче, засвічується зоря. Просто зараз тут з’являється безліч нових зір.
Родина молодих зір
Плеядам близько ста мільйонів років, а для зорі це дитинство. Понад тисячу таких зір нещільно втримує разом гравітація. Найяскравіші з них гарячі й блакитні, а блакитний серпанок — це хмара пилу, крізь яку вони саме пролітають.
Зоря в розквіті життя
Нашому Сонцю чотири з половиною мільярди років, і воно прожило трохи менше половини свого життя. Глибоко в надрах воно перетворює водень на гелій, і саме тому світить. Дев’ять зір із десяти перебувають у цьому спокійному середньому віці, який триває мільйони або мільярди років.
Чим стане Сонце
Помаранчева зоря — це Арктур. Його маса приблизно така сама, як у Сонця, але він старший, і водень у його ядрі вже скінчився. Тому він роздувся до ширини у двадцять п’ять сонячних. Приблизно через п’ять мільярдів років Сонце теж стане червоним гігантом.
Важка зоря наприкінці життя
Бетельгейзе, червоне плече Оріона, має масу приблизно в п’ятнадцять разів більшу за сонячну. Важкі зорі горять швидко: їй лише близько десяти мільйонів років, а вона вже наближається до кінця. Якби поставити її на місце Сонця, вона сягнула б далі за Юпітер. Колись вона вибухне.
Зоря скидає оболонку
Зоря, як Сонце, не вибухає. Наприкінці життя вона скидає зовнішні шари в космос, і вони світяться ось так. Це туманність Равлик на відстані шестисот п’ятдесяти світлових років. Маленька й дуже гаряча зоря в її центрі — усе, що лишилося: білий карлик.
Що лишається: білий карлик
Сіріус, найяскравіша зоря нічного неба, має супутника, якого ми не малюємо: він у десять тисяч разів тьмяніший. Це білий карлик, ядро мертвої зорі. У ньому майже маса Сонця, зібрана в кулю завбільшки приблизно із Землю, і ця куля повільно холоне.
Зоря, яка вибухнула
Важка зоря закінчує життя інакше. Її ядро стискається, а решту викидає в космос. Цей вибух люди бачили: у 1054 році китайські астрономи записали появу нової зорі, яку майже місяць було видно навіть удень. А це те, що лишилося від неї сьогодні: Крабоподібна туманність.
Серце уламків
У центрі — рештки ядра зорі: куля завширшки близько двадцяти кілометрів із масою Сонця, яка обертається тридцять разів на секунду. Її називають пульсаром. Вона надто мала, щоб її побачити, але блакитне сяйво посередині — її робота. Ще важча зоря лишає по собі чорну діру.
Усе намальовано там, де воно справді є, за базою даних зір HYG, OpenNGC і власними орбітами планет (astronomy-engine).