Space Radar

Ця сторінка — машинний переклад англійського оригіналу.

Подорож із гідом

За Юпітер, до найдальшого з наших апаратів

Одинадцять зупинок серед холодних далеких світів. Після виходу з подорожі ви повернетеся на Землю.

Відкрити подорож: «За Юпітер, до найдальшого з наших апаратів»

Іо, супутник, якому Юпітер не дає спокою

Іо облітає Юпітер раз на 42 год, і її тягне в один бік планета, а в інший — два дальші супутники, що рухаються з нею в такт. Уся ця енергія від постійного розминання мусить кудись подітися, і вона виходить назовні через сотні вулканів.

Європа і два апарати, що летять до неї

Під цим льодом удвічі більше води, ніж в усіх океанах Землі разом. Апарат Europa Clipper прибуде до Юпітера (квітень 2030 р.), щоб пролітати тут знову й знову (прольотів: 49) і з’ясувати, чи могло б там унизу щось жити; європейський JUICE прибуде у 2031 році й зрештою вийде на орбіту навколо Ганімеда.

Сатурн і кільце завтовшки десять метрів

Кільця простягаються на вісімдесят тисяч кілометрів від екватора, а місцями мають лише десять метрів завтовшки. Вони майже повністю складаються з водяного льоду. Cassini кружляв тут тринадцять років і завершив місію, пірнувши в планету (дата: вересень 2017 р.).

Титан — найдальше місце нашої посадки

Атмосфера біля поверхні тисне в півтора раза сильніше, ніж земна, а озера під серпанком — метанові. 14 січня 2005 р. крізь неї спустився зонд Huygens і дев’яносто хвилин передавав дані з поверхні. Ні до, ні після нічого не сідало так далеко від дому.

Енцелад викидає свій океан у космос

Cassini знайшов ці струмені в 2005 році: вони б’ють із південного полюса зі швидкістю чотириста метрів на секунду, і апарат пролетів просто крізь них. Вони несуть воду, сіль, кремнезем і більше органічних речовин, ніж будь-хто очікував, і досі не вщухають: їхній пил живить одне із зовнішніх кілець Сатурна.

Тритон, що обертається не в той бік

Нептун відвідав лише один космічний апарат: Voyager 2, 25 серпня 1989 р.. Через п’ять годин після проходження планети він пролетів повз Тритон на висоті сорока тисяч кілометрів і знайшов поверхню, де мінус 235°, а на ній — діючі гейзери.

Плутон і Харон, що кружляють один навколо одного

14 липня 2015 р. New Horizons пролетів повз цю пару, через дев’ять з половиною років після старту із Землі. Він знайшов гори з водяного льоду, а поруч із ними — рівнину з азотного льоду, яка досі повільно перемішується. Останні знімки надійшли на Землю нескоро (дата: жовтень 2016 р.).

Седна на шляху до Сонця

Седна падає до найближчої до Сонця точки своєї орбіти, якої досягне десь близько 2076 року, і навіть ця точка в сімдесят шість разів далі від Сонця, ніж Земля. Потім Седна знову піде геть, аж у дев’ятсот тридцять сім разів далі. Жодна відома нам планета не могла вивести її на такий шлях, і її відкриття в 2003 році стало однією з причин, чому астрономи замислилися, що ж таке планета.

Еріда, через яку з’явилося визначення планети

Визначення, ухвалене астрономами в 2006 році, ставить до планети три вимоги: вона обертається навколо Сонця, гравітація зробила її круглою, і вона розчистила свою орбіту. Еріда й Плутон не відповідають третій. Еріда зараз поблизу дальнього краю орбіти, один оберт якої триває 557 р., у дев’яносто п’ять разів далі від Сонця, ніж ми.

Voyager 1 і все, що позаду нього

Він пролетів повз Юпітер (березень 1979 р.) і Сатурн (листопад 1980 р.) і відтоді віддаляється; тепер він далі ніж 170 а. о. від Сонця. У 1990 році він обернувся й сфотографував планети, які залишив позаду. Земля вийшла завширшки 0,12 пікселя.

Бульбашка, яку Сонце видуває навколо себе

З відстані в триста разів більшої, ніж від Землі до Сонця, оболонки — це межі бульбашки, яку сонячний вітер видуває в газі між зорями. Voyager 1 вийшов за неї у 2012 році, а Voyager 2 — у 2018 році, і чотири позначки — це місця, де вони перетнули дві її внутрішні межі. Ці чотири місця виміряно. Форми між ними змодельовано, а зовнішня оболонка — лише припущення.

Усе намальовано там, де воно справді є, за опублікованими каталогами зір і галактик.