Space Radar

Ця сторінка — машинний переклад англійського оригіналу.

Що нового в 1.2.0

Оріон, Кільце й туманності, у які можна залетіти

Випуск 1.2.0 перетворив пласкі фотографії туманностей на форми, які можна облетіти, і на кожній картці каже, що виміряно, а що намальовано.

Випуск 1.2.0 · 27 жовтня 2026 р. · близько 4 хв

Велика туманність Оріона такою, як мапа показує її з нашого боку: фотографія, а ліворуч — картка туманності.
З нашого боку туманності Оріона мапа показує фотографію ESO. Відстань — 1344 св. р.; картка каже, що намальовано і звідки це відомо.

Раніше туманність у Space Radar була фотографією, накладеною на небо: правильною з того місця, де стоїмо ми, і пласкою звідусіль. Випуск 1.1.0 перетворив перші чотири об’єкти далекого космосу на моделі, а випуск 1.2.0 додав ще туманності: тепер можна облетіти туманність Оріона, подивитися на туманність Кільце збоку й пролетіти крізь середину залишку наднової. Ця стаття розповідає, що ви побачите, що є вимірюванням, а що — малюнком, бо на цих сторінках ця різниця важить більше, ніж сама картинка.

Оріон як пухир

Туманність Оріона (M42) розташована на відстані 1344 св. р., а її поперечник — близько 35 св. р. Це не хмара, що вільно пливе. Це освітлена поверхня значно більшої темної хмари: гарячі молоді зорі Трапеції освітлюють тонкий шар газу на ближньому боці хмари, шар у формі чаші, відкритої до нас. Астрономи називають це пухирем.

Саме так її й малює Space Radar. Світло — це фотографія, знімок ESO без зір, нанесений на вигнутий аркуш на реконструйованій глибині. Якщо дивитися з нашого боку, аркуш і фотографія — одне й те саме, і тест перевіряє це з точністю до 5 %. Відверніть камеру — і аркуш покаже себе: чашу, яскраву смугу там, де поверхня повертається до нас, темну хмару за нею, а попереду — пилову Вуаль, тінь якої утворює Темну затоку.

Туманність Оріона після повороту на 60° від нашої лінії погляду: освітлений аркуш у формі чаші.
Після повороту на 60° фотографія стає чашею освітленого газу, а не плоскою картинкою.

Чотири зорі Трапеції й сусідня зоря NU Оріона розташовані там, де їх на небі розміщує SIMBAD, і мають каталожну яскравість. Те, наскільки головна зоря стоїть перед освітленим газом, — це опубліковане вимірювання, близько 0,2 пк (О’Делл та ін., 2009), а Вуаль ближча до нас на 1–3 пк (Абель та ін., 2004). Підлетіть ближче до Трапеції — і ви всередині чаші.

Кільце вздовж осі

Туманність Кільце (M57) — це зоря, яка скинула свої зовнішні шари. На знімку Hubble видно кільце; дослідження К. Р. О’Делла та колег 2013 року показує, що кільце — це товстий нерівний диск, який ми бачимо майже анфас, і крізь отвір майже прямо на нас дивляться дві частки гарячішого газу. Подивіться на нього збоку — і мапа покаже саме це: диск, який перетинає веретено блакитного світла.

Туманність Кільце після повороту на 45°: помаранчевий диск, який перетинає блакитна частка.
Туманність Кільце після повороту на 45°: помаранчевий диск і частки, що проходять крізь його середину.

Відстань до Кільця — 2569 св. р. за паралаксом центральної зорі, виміряним Gaia, а поперечник — 0,9 св. р. Його білого карлика намальовано з температурою 135 000 К — одним зі значень з опублікованих моделей. Там, де мапа виходить за межі статті, вона про це каже: товщина диска й форма часток — ілюстрації (у статті немає даних про форму часток), а зовнішнє гало й дуги, які знайшов у ньому Webb, зовсім не намальовано.

Оболонки й аркуші

Залишок наднової — це оболонка, а не аркуш. Туманність Вуаль, або Петля Лебедя, розташована на відстані 2400 св. р., а її поперечник — 130 св. р.: яскраві нитки — це місця, де ударна хвиля від зорі, що вибухнула 10 000–20 000 р. тому, зустрічає густіший газ. Space Radar малює її фотографію на тонкій сфері поперечником 37 пк, як виміряли Фезен і колеги за паралаксами Gaia, і дозволяє залетіти всередину. Стаття допускає нахил оболонки до 20°; мапа цього нахилу не малює.

Пил має власний підхід. Туманність Кінська Голова — це пиловий стовп, що видніється силуетом на тлі газу, який світиться, і її пил тут лише поглинає: він приглушує й червонить те, що за ним, і не додає власного світла. M78 і туманність Ірис — навпаки: це пил, який світиться блакитним, бо його освітлює сусідня зоря. Їхнє світло змінюється, коли ви повертаєте вид, а розсіяння змодельовано так, як астрономи загалом моделюють пил.

M78 після повороту на 50°: яскрава біло-блакитна відбивна туманність із темними смугами попереду.
M78 після повороту на 50°: розсіяне світло зорі класу B з темними пиловими смугами перед нею.
Туманність Ірис після повороту на 50°: блакитна відбивна туманність із неправильною порожниною.
Туманність Ірис після повороту на 50°, освітлена молодою зорею HD 200775 у своїй порожнині.

Виміряне, змодельоване, ілюстративне

Кожна з них має на картці рядок «Як ми знаємо». Коротко:

На кожній із цих карток простими словами сказано, що жоден астроном ще не перевірив модель. Ще дві туманності, Крабоподібну й Вугільний Мішок, створили для цього випуску, але автори проєкту відклали їх (17 жовтня): після повороту Крабоподібна туманність була схожа на бліде яйце. Код залишився, а реєстр пояснює, чому.

Полетіти туди

На телефоні або коли частота кадрів падає, мапа робить менше кроків, а для Кінської Голови повертається до простого сяйва. Усе тут працює без облікового запису, і нічого не треба встановлювати.

Зображення й джерела

Знімки екрана — це сам Space Radar (ліцензія MIT), зняті браузером на машині GitHub. Фотографії під моделями: Оріон від ESO (ESO/G. Beccari), Кільце від Hubble (NASA, ESA and C. Robert O'Dell, Vanderbilt University), M78 та Ірис від NOIRLab, усі за ліцензією CC BY 4,0. Статті: Вен і О’Делл 1995, О’Делл та ін. 2009, Абель та ін. 2004, О’Делл та ін. 2013, Фезен та ін. 2018. Кожен рядок є в CREDITS.md.

Інші довгі тексти

З журналу

Усі історії журналу Space Radar (англійською)