Ця сторінка — машинний переклад англійського оригіналу.
Що нового в 1.2.0
Оріон, Кільце й туманності, у які можна залетіти
Випуск 1.2.0 перетворив пласкі фотографії туманностей на форми, які можна облетіти, і на кожній картці каже, що виміряно, а що намальовано.
Випуск 1.2.0 · 27 жовтня 2026 р. · близько 4 хв

Раніше туманність у Space Radar була фотографією, накладеною на небо: правильною з того місця, де стоїмо ми, і пласкою звідусіль. Випуск 1.1.0 перетворив перші чотири об’єкти далекого космосу на моделі, а випуск 1.2.0 додав ще туманності: тепер можна облетіти туманність Оріона, подивитися на туманність Кільце збоку й пролетіти крізь середину залишку наднової. Ця стаття розповідає, що ви побачите, що є вимірюванням, а що — малюнком, бо на цих сторінках ця різниця важить більше, ніж сама картинка.
Оріон як пухир
Туманність Оріона (M42) розташована на відстані 1344 св. р., а її поперечник — близько 35 св. р. Це не хмара, що вільно пливе. Це освітлена поверхня значно більшої темної хмари: гарячі молоді зорі Трапеції освітлюють тонкий шар газу на ближньому боці хмари, шар у формі чаші, відкритої до нас. Астрономи називають це пухирем.
Саме так її й малює Space Radar. Світло — це фотографія, знімок ESO без зір, нанесений на вигнутий аркуш на реконструйованій глибині. Якщо дивитися з нашого боку, аркуш і фотографія — одне й те саме, і тест перевіряє це з точністю до 5 %. Відверніть камеру — і аркуш покаже себе: чашу, яскраву смугу там, де поверхня повертається до нас, темну хмару за нею, а попереду — пилову Вуаль, тінь якої утворює Темну затоку.

Чотири зорі Трапеції й сусідня зоря NU Оріона розташовані там, де їх на небі розміщує SIMBAD, і мають каталожну яскравість. Те, наскільки головна зоря стоїть перед освітленим газом, — це опубліковане вимірювання, близько 0,2 пк (О’Делл та ін., 2009), а Вуаль ближча до нас на 1–3 пк (Абель та ін., 2004). Підлетіть ближче до Трапеції — і ви всередині чаші.
Кільце вздовж осі
Туманність Кільце (M57) — це зоря, яка скинула свої зовнішні шари. На знімку Hubble видно кільце; дослідження К. Р. О’Делла та колег 2013 року показує, що кільце — це товстий нерівний диск, який ми бачимо майже анфас, і крізь отвір майже прямо на нас дивляться дві частки гарячішого газу. Подивіться на нього збоку — і мапа покаже саме це: диск, який перетинає веретено блакитного світла.

Відстань до Кільця — 2569 св. р. за паралаксом центральної зорі, виміряним Gaia, а поперечник — 0,9 св. р. Його білого карлика намальовано з температурою 135 000 К — одним зі значень з опублікованих моделей. Там, де мапа виходить за межі статті, вона про це каже: товщина диска й форма часток — ілюстрації (у статті немає даних про форму часток), а зовнішнє гало й дуги, які знайшов у ньому Webb, зовсім не намальовано.
Оболонки й аркуші
Залишок наднової — це оболонка, а не аркуш. Туманність Вуаль, або Петля Лебедя, розташована на відстані 2400 св. р., а її поперечник — 130 св. р.: яскраві нитки — це місця, де ударна хвиля від зорі, що вибухнула 10 000–20 000 р. тому, зустрічає густіший газ. Space Radar малює її фотографію на тонкій сфері поперечником 37 пк, як виміряли Фезен і колеги за паралаксами Gaia, і дозволяє залетіти всередину. Стаття допускає нахил оболонки до 20°; мапа цього нахилу не малює.
Пил має власний підхід. Туманність Кінська Голова — це пиловий стовп, що видніється силуетом на тлі газу, який світиться, і її пил тут лише поглинає: він приглушує й червонить те, що за ним, і не додає власного світла. M78 і туманність Ірис — навпаки: це пил, який світиться блакитним, бо його освітлює сусідня зоря. Їхнє світло змінюється, коли ви повертаєте вид, а розсіяння змодельовано так, як астрономи загалом моделюють пил.


Виміряне, змодельоване, ілюстративне
Кожна з них має на картці рядок «Як ми знаємо». Коротко:
- Виміряно: відстань, місце кожної зорі й кожної частини зображення на небі та світло фотографії.
- Реконструйовано: глибину кожного шару — за опублікованою моделлю, якщо вона є, а якщо ні — за зображенням.
- Ілюстративно: товщина шарів, місця зір скупчення (псевдовипадковий зразок, а не каталог) і сила сяйва, яку підсилено, щоб його було видно.
На кожній із цих карток простими словами сказано, що жоден астроном ще не перевірив модель. Ще дві туманності, Крабоподібну й Вугільний Мішок, створили для цього випуску, але автори проєкту відклали їх (17 жовтня): після повороту Крабоподібна туманність була схожа на бліде яйце. Код залишився, а реєстр пояснює, чому.
Полетіти туди
На телефоні або коли частота кадрів падає, мапа робить менше кроків, а для Кінської Голови повертається до простого сяйва. Усе тут працює без облікового запису, і нічого не треба встановлювати.
Зображення й джерела
Знімки екрана — це сам Space Radar (ліцензія MIT), зняті браузером на машині GitHub. Фотографії під моделями: Оріон від ESO (ESO/G. Beccari), Кільце від Hubble (NASA, ESA and C. Robert O'Dell, Vanderbilt University), M78 та Ірис від NOIRLab, усі за ліцензією CC BY 4,0. Статті: Вен і О’Делл 1995, О’Делл та ін. 2009, Абель та ін. 2004, О’Делл та ін. 2013, Фезен та ін. 2018. Кожен рядок є в CREDITS.md.
Інші довгі тексти
- RADARSAT-2, COSMO-SkyMed, GOSAT і ще п’ять супутників для спостереження за Землею у власних формах (випуск 1.9.0)
- Чотирнадцять нових симуляторів Лабораторії: орбіти, годинники, зорі та зона життя (випуск 1.9.0)
- Пан, Атлас, Гіперіон і ще вісім малих супутників Сатурна у формах, виміряних Cassini (випуск 1.9.0)
- Моменти: місія, відтворена в 3D за одним годинником (випуск 1.5.0)
- Аррокот, Клеопатра й ще дев’ять малих світів у власних формах (випуск 1.5.0)
- Зорі без відстані, пульсари (4383) і найдальша галактика (випуск 1.5.0)
- Вісім туманностей у вигляді стін із газу, що світиться, пилу й зір (випуск 1.4.0)
- Чорні діри в 3D, розміром за Event Horizon Telescope (випуск 1.4.0)
- Ще шістдесят апаратів із власними формами (випуск 1.4.0)
- Скупчення, у які можна залетіти, і край того, що ми можемо побачити (випуск 1.2.0)
- Місяць при низькому Сонці, кільця гігантів і шлейфи (випуск 1.2.0)
- Космічні апарати, схожі на себе справжніх (випуск 1.3.0)
- Галактики, туманність Кіля й Магелланова Хмара за їхніми власними числами (випуск 1.3.0)
- Усі довгі тексти
З журналу
Methanimine on Titan: ALMA Finds a Molecule Cassini Could Only Guess At
ALMA has detected methanimine (CH2NH) in the atmosphere of Saturn’s moon Titan, a step on the chemical road to amino acids. What was found and what it means.
Space Radar Video: Narrated Flights to the Moon, Voyager 1 and TRAPPIST-1
Watch Space Radar’s narrated space films, from the Moon to Voyager 1 and on to TRAPPIST-1, with chapters, full transcripts and a player that does not track you.
How the Night Sky Changes Over 10,000 Years, and How to Catch Algol Dimming
Do stars move? Watch proper motion and precession reshape the sky over 10,000 years, and learn when Algol dims, with 58 variable stars that follow the clock.
Усі історії журналу Space Radar (англійською)